Інформація, що надходить до нашої свідомості, на 80% складається з зорових образів. Мало хто замислюється над тим, наскільки близько нас оточують зображення, фактури, кольори. Реальність надто щільна; для того, щоб в ній існувати, було винайдено захисний механізм, що дозволяє "дивитися". Мабуть, саме тому небагато хто наважується не лише "дивитися", але й "бачити". Ще менше людей спроможні поділитися "баченням" з іншими. Професійна локалізація такого вміння в галузі культури не випадкова. Відмежувавшись від безпосереднього природного існування, побудувавши штучне середовище існування, людина намагається усвідомити своє "Я" та місце цього "Я" в світі. Культура - система, де таке усвідомлення відбувається. Неможливість пояснити виникнення споріднює культуру з природою та світом; немає явних фізіологічних причин для її існування в житті. Не дивно, що небагато людей свідомо обирають ту сферу діяльності, яка не продукує їжу, житло, матеріальні блага, а дещо, що є не менш необхідним. Необхідність ця практично не піддається розшифровці, не відповідає на питання "про що?" та "навіщо", не несе пізнавальної (фактологічної) інформації. Культура здійснює з'єднання поодинокого та позаособового досвідів, об'єднує минуле та теперішнє, дає можливість обрати подальший шлях. Сфера мистецтва змінює не світ, а засіб його сприйняття, змінює зір. Вона дає нагоду побачити та відчути єдність внутрішнього особистого простору з навколишнім світом-космосом. У цьому тексті "сфера" - ключове слово, оскільки йтиметься про творчість Миколи Журавля. Ще стародавні греки вважали сферу "досконалим", гармонійним геометричним тілом. Сфера - форма землі та ока, на сфері раніше кріпили та розташовували різноманітні божественні сутності; магічні та повітряні кулі також мають сферичну форму. У Журавля сфера може бути й діючою моделлю світу ("Транссфер"), та героєм живописного полотна ("Сфери у просторі"), і структурною клітинкою, що виділяє частину простору, і атомом, з яких складається світ. |
Світ, що народжується у такий спосіб, - це область гармонії, теплоти. Тут відбувається життя його персонажів, інколи наївних, інколи трохи сумних. Спроба переповісти картину або будь-який інший витвір художника приречена на невдачу. Вони (витвори) не піддаються вербально-сюжетному тлумаченню. Сума складників окремих зображень не дає жорсткого причинно-наслідкового зв'язку між картиною, об'єктом та назвою. Скоріше назва та візуальні образи - це інструменти у джазовій п'єсі, кожен з яких веде власну тему. Така нелінійна побудова не залишає місця для холодного раціоналізму, поміркованості, іронії. Саме глядач здатен об'єднати ці мелодії в емоційну "мелодію сфер". Часто-густо цей процес важко й помітити. У робіт Журавля - рідкісний дар природного, не вимушеного пробудження співпереживання - емпатії. Побачивши "вікно" (адже картини насправді - то вікна назовні або досередини) з високим небом, панорамою чуттєвого теплого існування, природним потягом буде підійти та подивитися ближче, що там далі, за першим враженням. Примхливо розкреслена площина виявляється відкритим, багатовимірним світом, який налаштовано на того, хто до нього входить. Будинки, люди, столи, фрукти, квіти, чаші, сфери, літальні апарати та апарати, що їздять, птахи, риби - то прикмети, асоціативні ознаки повноти життя. Вони пізнаються і водночас є дещо іншими. Пригніченість шерехатим потоком щодення, який знову й знову стирає частинку нашого життя, витіснено ширянням над та у просторі. Гармонія перетворює матеріальні сутності в окрилені образи-символи. Тут, в магічній сфері Журавля, легко дихається, тут немає тягаря швидкоплинних днів та років. Дивно, але за такої масштабності та високого рівня узагальнення дуже ретельно зберігається людський вимір. У великому внутрішньому обсязі робіт художника людина не відчуває себе дрібничкою; навпаки, вона співмірна з усім. За духовною шкалою автора світ внутрішнього особистого космосу дорівнює світові, що нас оточує.
Стилістично легко прослідкувати джерела, що вплинули на художника. Це іконопис, архаїчна пластика, Бойчук та його школа (перелік майже напевно не повний, але це не важливо). Набагато складніше втиснути в певні рамки, занести до класифікаційної "клітинки" живий організм, яким є творчість М. Журавля. Можливо, що це поетичний фігуратив (реалізм?), де правда правильного зображення відступає перед правдою почуттів, перед емоційною чистотою сприйняття; можливо, це неканонічний духовний живопис, який символічно показує божественну природу життя та людини. Життя - ось головний герой його картин. Донести відблиск того полум'я, що відрізняє живе від неживого, мертвого; показати світ як живу істоту - мабуть, у цьому й полягає мета та сенс робіт художника.
Дитинство - особливий відтинок часу. Враження чистоти; свідомість безпосередньо сприймає оточення, не знаючи завчених схем та правил. Саме в цей час життєвість всього навкруги нас переповнює наші відчуття. Дитинство швидко минає, але кожен день його - безкінечний, сповнений таємниць та відкриттів; кольори, запахи, звуки сприймаються особливо гостро. Бажання повернути переживання такої ж сили, безпосередність жевріють в кожному з нас. Це - "дорога додому", вектор та камертон життєвого шляху. Про це в роботах "Повернення додому", "По дорозі додому", "Подарунки для сина", "Дитячий садок", "Політ над містом".
Домінантою творчості є спроба виділити з скороминучої лузги те головне, про що не можна розповісти та зробити видимим, що можна лише пережити.
Час, який прожито, змінює відчуття, підходи та оцінки. Порівнюючи ранні, минулих років, та сьогоднішні роботи, помічаємо зміни, що трапилися за десять років. Тонкішими та витонченішими стають фігури, поступово втрачаючи щільну матеріальність, але не втрачаючи при цьому життєвої енергії. Зменшується гравітація, простір стає живим, плинним, прозорим. Рухи пензлем стають експресивнішими, вибухи силових осередків кольору вільнішими. Але гармонія не зникає.
Те, що знайдено та зроблено, не є міцними підвалинами в мистецтві. Переживання безперервності реальності, скоріше за все, наштовхнуло на думку включити до області художнього пошуку дослідження не лише внутрішнього (особистого, емоційного), але й зовнішнього простору, а також часового потоку. Так з'явились об'єкти, левкаси, проекти ленд-арту. Виникли "Транссфер", "Пласти" та "Сфероконсервація". Левкас є органічним для М. Журавля. Частина робіт у цій техніці продовжує живописну серію ("Натюрморт на тлі краєвиду", "Крилаті бики"), частина апелює до традиційних форм іконописного живопису ("Розп'яття", "Складень", "Складень-2"). Тенденція проявити багаті образотворчі можливості левкасу (особливий ґрунт для живопису) ініціювали народження "Риби", "Генезису сфери", "Гори, що літає". Бажання відійти від заданості живописного прямокутника, в метафоричному сенсі проявити суть, основу (ґрунт) речей. Планетарність сприйняття виражено націленістю художника на опрацювання не поодинокого шару вираження, а плану загального спрямування. Левкаси Журавля схожі на об'єкти для медитації, на природні сутності (гора, річка, небо, риба та ін.) які екстраговано в художню форму. Образи, позбавлені координатних прив'язок до побутового існування, набувають рис архетипів. Вони роблять видимими ідеальні смислові поняття, а не конкретні матеріальні об'єкти. В ширшому значенні, через понятійний ряд символів художник відтворює духовну будову всесвіту.
Очищена потужна тектонічність, лаконізм у вирішенні поверхні репрезентують образи у вигляді перетинів, де час залишає сліди свого перебування. Геометричним, смисловим та зоровим наслідком всього вищенаведеного може слугувати проект "Транссфер". В його модулі (сфера на трапецієподібній підставці) символічно репрезентовано взаємозв'язок та взаємопроникнення духовного та матеріального світів. Комп'ютерна програма (прикмета часу) "Сферограма" пропонує різні варіанти освоєння простору. Метафора, яку містить назва однієї із сфер, не випадкова. "Збирання нектару" вказує на варіант щасливої Землі після катарсису. Це - світ без (а скоріше - після) есхатологічних передчуттів та катастроф, що збулися, світ, де відроджено гармонію. Позитивізм цей не наївний, він переконує рівнем цілісності, чуттєвої правди, викінченості, що є присутніми у кожній речі Майстра. Перефразуючи Бродського: "Художник - око буття та його пензель".
|